Эта статья – финал расследования по расстрелам на Майдане. Так сказать, "підсумки" – очень точное и емкое слово! Потому что в основе лежат суммы – те, которые были уплачены "за молчание". И я подчеркиваю – вина в этом преступлении лежит не только на тех, кто отдавал команду стрелять, привозил оружие и стрелков, кто планировал эту спецоперацию, а потом прикрывал" ее участников – вина лежит и на украинских журналистах...
Война – это не только там, где стреляют. И способов убийства человека сегодня разработано столько, что человечество может угробить себя раз двадцать. А то и больше. Современная война чрезвычайно технологична. И один из способов ведения современной войны – информационные технологии. Которые тоже убивают. Постепенно.
Арсен Боярчук з Волині на передову потрапив у жовтні минулого року і вже через три дні підірвався на ворожій розтяжці. Він прикрив собою товаришів, які врятувалися, проте сам став інвалідом. Арсен не бачить на одне око, майже не говорить, у нього паралізована права рука, а в тілі засіло з десяток осколків, виймати які медики не ризикують, адже це загрожує смертю. У вже колишнього військового є дружина та сини 2 і 6 років. Попри важке поранення, жодної допомоги від держави чоловік не отримав і навіть досі не має статусу учасника АТО.
До війська Арсен Боярчук пішов влітку минулого року. Після навчань у складі 24-ї окремої механізованої бригади його відправили на Луганщину. Він захищав село Кримське поблизу Бахмутської траси, але служба на передовій тривала всього три дні. Під час бойового завдання чоловік підірвався на ворожій розтяжці, прикривши собою товаришів, які були разом з ним.
– Вони йшли втрьох на завдання. На яке саме, я не знаю, – говорить дружина Тетяна Боярчук. – І вийшло так, що Арсен потрапив на розтяжку. Все полетіло на нього. Хлопців, які були з ним, майже не зачепило, вони навіть у госпіталь не зверталися, але Арсену так не пощастило.
Осколки наскрізь прошили голову та тіло бійця. Деякі з них витягнути так і не вдалося. Медики жодних прогнозів не давали, проте Арсен вижив.
– Лікарі казали готуватись до найгіршого, – згадує Тетяна. – Були прогнози, що Арсен повністю стане сліпим. Але, слава Богу, одне око вдалося врятувати. На інше він не бачить. У руці в мого чоловіка металева пластина, там і досі багато осколків залишилося. У легенях також є осколки. Ще два осколки в голові, але їх не вийматимуть, бо це дуже ризикована операція.
Арсен Боярчук до війни...
Найскладнішою виявилась черепно-мозкова травма. Через неї Арсен майже не розмовляє. Спілкується лише простими словами, або з допомогою жестів. У свої 32 роки чоловік уже інвалід першої групи. Він ні на що не жаліється і все намагається робити сам, аби не бути тягарем для родини. А вона не маленька. В Арсена, окрім дружини, двоє маленьких синів. Старший, шестирічний Назар, знає, що тато був на війні, але чому звідти повернувся не таким, яким був раніше, хлопчик поки не розуміє.
...і після
Жодної допомоги від держави родина важкопораненого солдата не отримала. Дружина Арсена ніде не працює, адже ще в декреті, тому нині єдиний дохід сім’ї Боярчуків – невелика пенсія, яку отримує мати бійця. Вже немолода жінка допомагає доглядати за дітьми і каже, що вже давно ні на кого, окрім себе, надіється.
Арсену держава мала би виплачувати військову пенсію, але отримати статус учасника АТО йому не вдається ось уже півроку. Дружина бійця вже з десяток разів була в частині, де служив чоловік, а це за 300 кілометрів від дому, завезла туди чимало документів, проте все марно.
– У Яворові, там штаб 24-ої бригади, мені нічого не пояснюють, – розповідає Тетяна Боярчук. – Посилають то в один кабінет, то в інший. Я захожу туди, кажуть – не туди прийшли, йдіть в інший кабінет. І так я півдня пробігаю, нічого не зроблю і вже треба повертатись додому, а дорога – немаленька.
Родина Боярчуків
Арсен, говорять рідні, потребує лікування та реабілітації за кордоном, адже в Україні йому вже нічим допомогти не можуть. Волонтери знайшли кілька іноземних клінік у Словенії, Австрії та Норвегії, готових безкоштовно прийняти бійця, але без статусу учасника АТО зробити це неможливо.
Військові затягування з отриманням статусу учасника АТО, вже традиційно, пояснюють відсутністю всіх документів, які має подати боєць. Але, разом з тим, після розголосу цієї історії пообіцяли пришвидшити процес.
– Можу вас запевнити, що в найкоротший термін увесь пакет документів буде підготовлено та відправлено в Міністерство оборони на погодження для отримання посвідчення учасника бойових дій, – запевнив журналістів начальник прес-центру ОК "Захід" Анатолій Прошин.
Дружина Арсена Боярчука вже втомилась оббивати пороги військових чиновників. Жінка в розпачі, тому просить вище керівництво держави звернути увагу на цю проблему, адже тих, хто став на війні інвалідом і не може отримати статус учасника АТО, більшає щодня.
Максим ЛОЗОВИЙ, "PRESS-ЦЕНТР"
|
|
